Історія портрету
Мистецтво портрета нараховує вже декілька тисячоліть. Вже в Древньому Єгипті скульптори створювали досить точну подобу зовнішнього вигляду людини . До статуї додавали портретну подібність для того, щоб після смерті людини його душа могла легко знайти свого колишнього власника. Цим же цілям служили і мальовничі фаюмські портрети, що були виконані в техниці енкаустика (восковий живопис).
Древня Греція подарувала нам ідеалізовані портрети державних діячів, поетів, філософів. Древній Рим на перший план у портреті поставив правдивість і точність характеристики.
Найвищого розквіту портретний жанр досяг у період Відродження, коли головною цінністю вважалася гуманістична енергійна творча особистість.
XVIII століття змінює пріоритети і на перший план виходять камерний, протилежний парадному портрет. В XIX столітті людська особистість представлена у всій психологічній складності, поставлені оцінки соціальним ролям людини.
XX століття – період, насичений самими суперечливими тенденціями. Від яскравої і реалістичної індивідуальності характеристикою до експресивної деформації моделі. Сьогодні портрет - один з головних жанрів, завдяки мистецтву "нового реалізму" - "відео-арт", кіно, фото.
Портрет і російське мистецтво
Для російського мистецтва початку XVІІІ століття портретний жанр був порівняно новим , хоча і мав попередника в особі парсуни, особливої форми портрета в XVII столітті, зв'язаним визначеною умовністю в трактуванні людської особи і фігури.
Пряме спілкування з розвитим світським мистецтвом Заходу, якого домагався Петро І, "відкриваючи вікно в Європу", позначилося і на прискореному розвитку цього жанру. У той час портрет був необхідним особливо коштовним предметом оздоблення парадних кімнат.
Жанр портрета був досить різноманітний. Характерним саме для XVIII століття став парадний портрет, завезений у Росію з Європи разом із запрошеними іноземними живописцями.
Його задача - показати велич сану і значущість моделі. У Росії це, насамперед , портрети імператорів і імператриць у повному царському одіянні, а також вельмож, що близько стояли до двору.
У такому портреті важливу роль грав фон і предмети навколишнього оточення - аксесуари. Вони повинні були вказувати на станове положення зображеного і його заслуги перед державою.
Крім повної форми парадного портрета в ріст були прийняті його варіанти: поколінний портрет з регаліями, поясний портрет у парадному одязі, що могли дозволити собі особи і більш низького рангу.
Особливо велике поширення одержав у XVIII столітті камерний портрет. Камерний портрет давав живописцеві великі можливості для правдивої і більш глибокої характеристики моделей.
На відміну від Петрівської епохи вони затверджували цінність людини як державного діяча і визнавали його право на прояв природних почуттів. Саме в цій формі портрета широко розгорнувся талант А. П. Антропова, І. П. Аргунова, М. Шибанова, Ф. С. Рокотова, Д. Г. Левицкого і В. Л. Боровиковського.
У XVІІІ столітті також широке поширення одержала портретна мініатюра. Завдяки малим розмірам вона була дуже зручна в побуті, у дорозі як пам'ять про близьких. Мініатюрні портрети відомі в Росії з Петрівської епохи. Як правило, імена живописців-мініатюристів не зберігалися. Відомо, що особливо славилися мініатюри В. Л. Боровиковського.
Друга половина XVІІІ століття - епоха перетворень, проведених Петром 1, дала могутній поштовх до розвитку культури, мистецтва, живопису . Відбуваються відновлення у всіх сферах життя російського суспільства . Мистецтво переносить зміни легко. Традиційна система іконопису здала свої позиції. На зміну їй приходить портрет.
Слід зазначити важливий момент у традиції радянського портрета 30-х 40-х років, що визначився філософським тлумаченням особистості з позицій так називаного соціалістичного гуманізму.
Ці позиції визначали основний зміст портретних робіт радянської людини, що формувала соціалістична ідеологія і саме соціалістичне суспільство . У російській радянській портретній школі є чудові добутки широко відомі і визнання таланта , що заслуговують, їхніх авторів.
У п'ятидесяті ж роки виробилася деяка шаблонність. Семидесяті роки, особливо їхня друга половина, викликали інтерес до особистого життя людини й одночасно знайшли схильність до декоративних пошуків в області портрета. Усі ці риси портретного жанру заслуговують на увагу, тому що одержали свій подальший розвиток в останньому десятилітті ХХ століття.
